Артистові з Волині старший брат замінив батька

Тридцять п’ять років поспіль шанувальники Волинського державного академічного народного хору насолоджуються проникливим тенором заслуженого артиста України Ярослава Дричика.

Але особисте життя артиста завжди залишається за кулісами. Як і спомин про старшого брата Володимира, який замінив йому батька, пише Вісник.

Не дожив, коли менший став заслуженим артистом

Ярослав Дричик пішов у другий клас, коли помер батько. Поки він закінчував школу, брат Володимир трудився у місцевій «Сільгосптехніці». Потім здобув освіту в технікумі у Володимирі-Волинському та повернувся в рідний Буцинь на Старовижівщині – працював на комбікормовому заводі. Від навчання у виші хлопець відмовився, адже потрібно було ставити на ноги молодшого брата.

– Він мене одягав, захищав, навчав музиці, адже й сам ще в школі закінчив музичну школу, – згадує відомий артист, – підтримував.

А ще Володимир постійно казав, що Ярослав від природи талановитіший за нього, обов’язково стане заслуженим артистом України, і вся родина пишатиметься ним. Золота юнача мрія здійснилася у 2009 році, коли Ярослав Дричик отримав це високе звання з рук тодішнього президента України Віктора Ющенка, але до того дня старший брат не дожив.

Сам же Володя вирішив здобувати вищу освіту в 27 років, коли Ярослав уже працював у Волинському народному хорі, пройшовши шлях від художнього керівника сільського будинку культури, студента Київського національного інституту культури і мистецтв Михайла Поплавського до артиста академічного хору.

«Ярославія» – три Славка

На обійсті у Дричиків часто збиралися хлопці, які любили музику, тому на зміну бандурі, яку мама купила в дитинстві Володі, прийшли гітари. І першим творчим колективом, в якому випробовував свій хист майбутній заслужений артист України, став сільський ВІА «Ярославія».

– Його заснував мій брат Володя. У складі ансамблю були три Славка: я, В’ячеслав Шафарчук, В’ячеслав Дідун – звідси й назва, та Микола Гелюта. Односельчанин Володя Мороз пошив нам усім червоні сорочки з довгими комірцями та модні на той час штани-кльош.

У Буцинь на концерти і танці з’їжджалася молодь звідусіль. До «Ярославії» прийшла слава, популярність… і догана від райкому комсомолу за те, що хлопці грали на Великдень.

Хор співав – репресовані українці плакали

У Волинський народний хор Ярослав Дричик прийшов наприкінці листопада 1985 року. За свою сценічну діяльність він взяв участь у майже трьох тисячах концертів не лише в Україні, а й в Америці та Європі, колишньому Радянському Союзі – було по 19 виступів щомісяця. Виконано 380 українських пісень, серед яких найулюбленіша – «Стоїть гора високая».

– Особливо пам’ятний Різдвяний концерт у Віденській ратуші, куди з’їхалися колективи з усього світу. Кожен виступ регламентований – 30 хвилин. За цим ретельно стежив австріяка із секундоміром. Ми співали 40 хвилин – глядачі не відпускали.

Мій співбесідник розповідає й про виступ у Свердловську в Росії. У залі було обмаль людей, але публіка особлива: всі колись примусово вивезені з України. Щойно хор почав співати, люди встали, багато з них плакали. Розчулені артисти теж.

Наталія ЛЕГКА