На початку 2019 року Волинь сколихнула інформація про те, що у селі Підгірне Рожищенського району облаштовують звіроферму, на якій мають намір вирощувати норок для отримання хутра. Тоді у село з’їжджалися активісти, журналісти, зоозахисники, які протестували, розповідали про шкоду такої ферми для селян. Згодом усе стишилося, а через деякий час інформація про норкову ферму на Волині і зовсім «канула в Лету».
Як нещодавно з’ясувало Інформаційне агентство ВолиньPost, у січні 2020 року норкова ферма у Підгірному таки запрацювала. За майже рік тут виростили приблизно 30 тисяч норок. Ми вирішили з’ясувати, скільки грошей норкова ферма вже принесла сільській громаді, що про таке виробництво кажуть у селі й чи працевлаштував інвестор, як і обіцяв, жителів Підгірного.
З чого усе починалося
Ще у лютому 2017-го Волинська обласна рада своїм рішенням затвердила зміни до схеми території Ківерцівського, Локачинського, Маневицького та Рожищенського районів, яким дала «зелене світло» на побудову в майбутньому тут цехів з виробництва кормових протеїнів, кормів для дрібних і непродуктивних тварин, виробничих комплексів з обробки та фарбування сирих хутряних шкір тварин зі звірофермами і забійними цехами.
У квітні 2018-го спільне українсько-голландське підприємство «Гірсам» подало документи до управління екології для проведення оцінки впливу на довкілля та отримання рішення про провадження планованої діяльності. Згідно з матеріалами, оприлюдненими у Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля, у Підгірному планували одночасно утримувати максимально 9 800 самок норки. Інвестор обіцяв запропонувати 22 вакансії.
Тоді, на початку 2019-го, у коментарях журналістам голова Копачівської територіальної громади, до якої нині входить Підгірне, Олександр Совтис висловлював позицію, яка свідчила про те, що він – на стороні підприємця. Мовляв, «Ерік» (голландець Де Вріс Хендрік Герет, власник ТОВ «Гірсам» – ред.) вже зарекомендував себе на Волині як добросовісний підприємець. Зауважимо, що вже понад 20 років спільне україно-голландське підприємство «Гірсам» займається розведенням свиней та обробітком зернових у Волинській області.
«Ерік порядний чоловік, я його знаю років 20, і я задоволений його роботою», — казав на початку 2019 року, коли норкова ферма у Підгірному ще не працювала, голова громади.
Утім, нині, укінці 2020-го, той самий Ерік каже, що ні він, ні фірма «Гірсам» не має жодного стосунку до норкової ферми у Підгірному. На запитання про те, хто тепер займається розведенням норки, лише відповідає: «Нормальні люди».
Замість Еріка – Ніко: житомирсько-нідерландське походження ферми у Підгірному
У відповіді на запит Інформаційного агентства ВолиньPost у головному управлінні Держпродспоживслужби у Волинській області повідомили, що потужності у ТОВ СГ «ГІРСАМ» орендує ТОВ «ВОЛИНЬФУР», яке засноване у травні 2019 року. Тобто вже після того, коли тема відкриття норкової ферми на Волині перестала бути на слуху.
Підприємство «ВОЛИНЬФУР», згідно з інформацією, розміщеною на сайті ОДА, отримало дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у травні 2020 року. Термін дії дозволу – 29.05.2020.
За інформацією аналітичної онлайн-системи YouControl, засновником ТОВ «ВОЛИНЬФУР» є ТОВ «Фурела», яке є водночас засновником вже скандальної норкової ферми у селі Сінгури в Житомирській області, а кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «ВОЛИНЬФУР» – нідерландець Ніко Ван Далфсен, який і є власником норкової ферми на Житомирщині.
Зауважимо, що ще у листопаді 2019 року суд тимчасово заборонив діяльність звіроферми у Сінгурах до того моменту, поки не буде позитивного висновку з оцінки впливу на довкілля, але, попри це, діяльність там не припинили.
Про те, що волинська звіроферма має безпосередній зв’язок з житомирською свідчить і те, що на початку поточного року підприємство «ВОЛИНЬФУР» навіть уклало договір оренди з ТзОВ «Профуна». Об’єкт оренди – 7 300 щенят норки, вартістю майже 1,4 мільйона гривень. Строк дії договору – з 9 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року.
Директор підприємства «ВОЛИНЬФУР» Олександр Охотинський погодився прокоментувати усе телефоном, хоч на момент дзвінка журналісти видання і перебували під зачиненими воротами звіроферми. Але, за його словами, він перебував не на місці, а осіб, уповноважених будь-що коментувати, там немає. Не заперечує, що у житомирської і волинської норкових ферм – спільний власник. Але, каже, житомирські перипетії – то зовсім окрема від волинської історія.
Ворота та подвір’я ТОВ «ВОЛИНЬФУР»
Олександр Охотинський розповів, що на підприємстві разом зі сторожем зараз працюють 10 людей, 7 з яких – місцеві жителі.
Оголошення на воротах підприємства
Тоді як у відповіді на запит управління Держпродспоживслужби в області інформує, що з моменту початку роботи фірми відбулося вже 4 забої норок, Олександр Охотинський переконує, що був всього один забій. «Це було восени, як і передбачає технологія», – каже керівник звіроферми. Утім кількість вбитих норок за інформацією обох джерел однакова – приблизно 30 тисяч. Їхні шкурки експортували, як каже директор, «згідно з договорами», а тушки, переконує, утилізували. Додамо, що, за інформацією обласного управління Держпродспоживслужби, загальна потужність норкової ферми у Підгірному — 60 тисяч голів норки. Скільки наразі шедів (приміщення для норок, довгі навіси з двома рядами кліток та проходом між ними) має підприємство, без спеціальної техніки та допуску на підприємство журналістам побачити не вдалося.
Згідно із документацією, яку подавало тоді ще підприємство «ГІРСАМ» у міністерство, утилізацією відходів (трупів тварин) мала займатися Костопільська філія «Укрветсанзаводу». Але, за словами Олександра Охотинського, утилізовує тушки нині Калинівський ветсанзавод.
«Відходи за весь час ми утилізовували 4 рази. Костопіль не приймає такі потужності, я так зрозумів, що дуже завантажений, тому маємо догір з Калинівським ветсанзаводом», — каже директор ТОВ «ВОЛИНЬФУР».
Гній та рідкі відходи вивозять на поля фермерського господарства. Олександр Охотинський переконує, що, як і належить за технологією, гній спочатку відлежується у гноєсховищі пів року, а вже тоді вивозиться.
Чи шкодить ферма довкіллю
Спойлер – про це поки нікому невідомо. Справа в тому, що цього поки ніхто не перевіряв. За інформацією Копачівської сільської ради, дослідження повітря, води та ґрунту здійснювали перед початком функціонування звіроферми.
«Моніторинг впливу діяльності підприємства на навколишнє середовище проводиться планово раз в рік у разі відсутності скарг чи зауважень місцевих жителів чи вповноважених органів. Скарг на діяльність підприємства від місцевих жителів не надходило, в зв’язку з чим додатковий проміжний моніторинг не проводився», – йдеться у відповіді сільської ради на запит редакції.
Аналогічно відповідає і Олександр Охотинський. «Ферма запрацювала у січні 2020-го, обіцяли, що аналізи будемо робити раз в рік. То в січні 2021 і будемо робити», – каже з цього приводу.
Зауважимо, що у звіті з оцінки впливу на довкілля, який надсилали у міністерство, йшлося про те, що стан повітря моніторитимуть 1 раз на рік, натомість стан поверхневих на підземних вод – щоквартально.
Як розповів виданню заступник начальника Державної екологічної інспекції у Волинській області Сергій Дудка, для того, аби дослідити вплив підприємства на екологію, Держекоінспекція проводить планові і позапланові перевірки підприємств. Через карантин планові перевірки в Україні вже тривалий час заборонені. Натомість позапланові можливі лише за наявності скарг на діяльність підприємства. Таких, переконує Сергій Дудка, не було.
За його інформацією, підприємство «ВОЛИНЬФУР» у перелік планових перевірок Держекоінспекції на наступний рік не включене.
Натомість, згідно з додатком до наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 26 листопада 2019 року №1150, планова перевірка ТОВ «ВОЛИНЬФУР» на предмет дотримання законодавства у сфері ветеринарної медицини мала відбутися у 2020 році. Більше того, звіроферма є і у плані перевірок Держпродспоживслужби і на 2021 рік.
Наразі ж обласне управління Держпродспоживслужби переконує лише, що перед завезенням норок на підприємстві перевірили дотримання норм законодавства у сфері ветеринарної медицини. Порушень, переконують, не виявили. А вже пiсля забою тварин здійснили відбір проб шкірок норок для радiологiчного дослiдження на вміст цезію та стронцію Результат дослiдження – вміст радiонуклiдiв вiдповiдає нормі (експертиза від 23 жовтня 2020 року).
У Держпродспоживслужбі також додали, що щоденно контролюють «клінічний стан норок та стан здоров’я працівників, які здійснюють догляд за тваринами, з метою недопущення проявів та поширення коронавірусу у ТОВ «ВОЛИНЬФУР»». Станом на 10 грудня хворих на коронавірус тварин та працівників господарства не виявлено».
Що про норкову ферму кажуть жителі Підгірного
Аби почути думку безпосередньо жителів Підгірного та побачити ферму на власні очі, журналісти Інформаційного агентства ВолиньPost поїхали у село.
Заради справедливості одразу зауважимо, що неприємного запаху ні біля самої ферми, ні на території села не було.
Утім, селяни переконують, що неприємний запах був влітку. Зокрема, місцевий житель пан Володимир та дві жінки кажуть:
– Таких, щоб запахів, то нема, але літом було трохи чути… Ну, як гній вивозили.
– А на могилках що робилося, ти забула? Чи ти не була в той період? – Я не була. – А що там робилося? – Дихати не було чим.
– Вони раз провезли гній сюдою. Вона так смерділо… Де він попадав, то так смерділо…
Пан Володимир додає, що гній вивозили на «Ерікові поля» (власник підприємства «Гірсам»).
Кажуть, людей, які там працюють, вони не знають, як і нічого про функціонування ферми. Мовляв, цієї інформації їм ніхто не озвучує, але особливого дискомфорту від роботи ферми, окрім літнього періоду, не відчували.
Інформацію про сморід влітку підтверджують і продавчині місцевої крамниці.
«Нам заважало літом, не можна було в серпні дихати. Що запах був, то був. І збори збирали, вони обіцяли, що не будуть, потім якось припинилося воно», — каже одна із жінок.
Про те, чому літом селяни відчували сморід, запитуємо директора підприємства Олександра Охотинського. «Це гній везли на поле. Була технічна проблема з транспортом, це швидко прибрали. Це сталося раз і ми вже відносимося до цього набагато серйозніше», — каже чоловік.
Переконує, що сільській громаді підприємство намагається допомагати.
Працівниці сільської крамниці про це говорять так:
– В нас є декілька людей, які там працюють, але в них нічого не можна випитати.
– Але вони (власники фірми – ред.) дороги роблять, щось на школу помагають.
– Я там скраю села живу, та вулиця, що то на ферму йде, то казали, що там має бути асфальтна дорога… Чи вони, чи Ерік, того не знаю вже.
– Моя думка така: в нас село глухе, забите, в нас немає робочих місць. Запах є, але запах є кругом. Але сьогодні йде об’єднання і вже ніхто нічого не дає, тільки сільська рада виживає з того, що вона має в бюджеті. А якщо вона не має інвесторів, то з чого село має жити? Воно взагалі занепаде. А де є всі норми, покажіть мені. Тоді ті екологи приїхали, підняли таку бучу, ну і що вони доброго зробили, нічого.
Одна з працівниць магазину переконує, що чула інформацію про те, що до березня на фермі мають добрати ще 5 чи 6 працівників із місцевих.
Директор підприємства цю інформацію не спростував, але і не підтвердив. «Згідно з технологією такого виробництва, є певні етапи роботи. На деякі етапи треба більше людей, на деякі – менше. Але люди працюють, текучки немає», — відповідає.
Скільки грошей принесла норкова ферма у скарбницю громади
Аби з’ясувати, чи відчула сільська громада фінансові переваги від функціонування на її території норкової ферми, звертаємося за коментарем до очільника Копачівської сільської ради Олександра Совтиса.
Але спілкуватися з Інформаційним агентством ВолиньPost на цю тему він відмовився. Спочатку спитав, яка тема розмови, а коли почув, лише сказав: «Без коментарів». Тож видання надіслало на електронну скриньку сільської ради інформаційний запит. А дорогою із Підгірного журналісти заїхали також і в сільради, аби поспілкуватися із Олександром Солтисом вживу. Діалог був приблизно таким:
– Я без коментарів. Я ж вам сказав, от не хочу я спілкуватися.
– Чому Ви так реагуєте, упереджено ставитеся?
– Журналісти до мене теж упереджено ставляться.
– Тут не йдеться про Вас особисто і ставлення до Вас як до приватної особи. Йдеться про підприємство, яке є на території громади.
– Але це є замовна стаття. Замовлена «Грінпісом» (міжнародна природоохоронна організація – ред.) чи ще якимось організаціями захисту тварин.
– Ваше право так думати, все ж як посадова особа маєте прокоментувати те, що ми запитуємо.
– Відповідь на ваш запит ми надамо, все.
Коли розповіли, що вже були у селі, Олександр Совтис додає: «Я підтверджую те, що люди в селі задоволені. Підприємство сплачує нам податки, функціонує в законодавчому полі. Що тут хотіти, які претензії можуть бути?»
Зрештою, за декілька днів після візиту отримуємо відповідь на запит. У ньому, зокрема, йдеться про те, що за період функціонування ТОВ «ВОЛИНЬФУР» у місцевий бюджет надійшло 138 тисяч 146 гривень 27 копійок. Нагадаємо, що у січні буде рік, як функціонує норкова ферма. У сільраді переконують, що на фермі працюють 9 місцевих жителів.
Зауважимо, що виробництво хутра заборонене у багатьох країнах Європи і світу загалом. Заборону вводять, зважаючи на етичні і екологічні аргументи. Саме через такі заборони європейські хутровики і провадять свій бізнес в Україні. У час пандемії на звірофермах з’явилася ще одна загроза – коронавірус, який інфікуються і норки. Інфікованих коронавірусом норок раніше вже виявляли у Польщі, Франції, Данії, Нідерландах, Іспанії, Швеції, Італії, США. Тож, поки в Європі знищують норок, у яких виявили коронавірус, на українських хутрових фермах сподіваються на збільшення прибутків через втрати конкурентів.
В Україні ж наразі існує лише зареєстрований у Верховній Раді законопроект про поступову заборону хутрових ферм в Україні під номером 2360. Зокрема, заборону на діяльність ферм з вирощування хутрових тварин планують запровадити з 2025 року. Утім, коли законопроект стане законом і чи стане узагалі, – покаже час.
Іванна РУДИШИН
