Єгор Кічко — хлопець, який 8 липня у Києві на музичному фестивалі Atlas Weekend розгорнув червоно-чорний стяг. Таким чином під час виступу російського виконавця Валерія Меладзе, що публічно не оголосив свою позицію щодо анексії Криму та російсько-української війни, Єгор висловив невдоволення подією. Охорона намагалася силою вивести хлопця з фестивалю.
Натомість фестиваль «Бандерштат», який традиційно організовують у Луцьку, вирішив подякувати Єгору за чітку проукраїнську позицію та подарувати запрошення на захід. До слова, хлопець побуває на фестивалі українського духу вперше. Також на офіційній сторінці «Бандерштату» розмістили мініінтерв’ю з Єгором Кічком.
— Що спонукало тебе вийти на мирний одиночний пікет?
— Взагалі я очікував, що буду не один. Але я не розгубився та вирішив провести одиночну акцію протесту. Насамперед я хотів привернути увагу громадськості та самого співака, що не всі є фанатами Меладзе та не всі раді його бачити в Україні, також є громадяни, які не будуть закривати очі на поза творчу діяльність та яким не подобається, що російські виконавці їздять в Україну на гастролі.
— У якому віці почала формування твоя проукраїнська громадянська позиція? Чи були чинники, які повпливали?
— Можу сказати, що все почалося з моєї любові до історії, а через те, що в України історія дуже багата та цікава, то це мене тільки мотивувало дізнаватися більше про наше славне минуле. Ще в класі п’ятому я створив групу в соцмережі, де публікував контент про українську історію, цікаві факти та опитування. Наскільки я можу згадати, я зробив це на противагу своїм однокласникам, які на той час любили вивчати історію радянського союзу в шкільному гурті. Вже тоді я відчував нав’язану русифікацію у нашій школі, коли ми співали радянські пісні на 9 травня. Як добре, що ці часи вже в минулому, я дуже сподіваюся, що зараз ні в одній школі України такого немає.
А потім рубіконом моїх поглядів стала Революція гідності у 2013 році. Спочатку я ходив туди з батьком на віче кожної неділі, відчуваючи єднання кожного разу, як хтось вишукував «Слава Україні!», а сотні тисяч людей віповідали «Героям Слава!». Пам’ятаю наступними періодом вже спостерігав за тими страшними по телевізору затамувавши подих і відчуваючи, що маю щось зробити і допомогти, не дивлячись на мої тодішні 15 років.
Після тих подій, нападу Росії на Україну, анексію нею Криму та початку війни на Донбасі моя позиція все більше і більше почала ставати націоналістичною та безкомпромісною. І з кожним роком та новими подіями в нашому суспільстві я переконаний, таких патріотичних людей стає більше.
— «Музика поза політикою». Можеш прокоментувати цей вислів у розрізі 2021 року, враховуючи карантинний 2020-й та простою у культурній сфері?
— Я вважаю, що саме висловлювання «Поза політикою» люди дуже не правильно сприймають. Часто можна почути висловлювання «спорт поза політикою» або «творчість поза політикою».
Але чи є напад однією країни на іншу та війна політикою? Чи політика це, коли артисти працюють на тих, хто воює проти твоєї країни?
Я думав, що таким чином все можна назвати політикою.
Тому коли твоя країна в стані війни, то це не політика, а інформаційна війна, яку потрібно вигравати. Я думаю, що випадок з формою України та UEFA, показав, що нічого не може бути поза політикою, особливо, коли країна-окупант є головним спонсором Ліги Чемпіонів.
Я розумію, що в Україні на таких співаків, як Меладзе є попит, і деякі фестивалі будуть запрошувати артистів з Росії, тому що на них прийдуть люди. І для того, щоб в Україні перестали виступати такі співаки з держави-агресора, потрібно знизити попит на них, щоб це стало не вигідно економічно запрошувати таких артистів.
Тому я вважаю, що основним методом для боротьби проти культурної окупації має бути не тільки закриті кордони для виконавців країни-окупанта, а й покращення якості та популяризація українського контенту.
Якого за моїми спостереженнями, в нас вже дуже багато, але забагато не буває!
Дякую та до зустрічі на фестивалі!
Слава Україні!
