3,8 км пливти в холодному озері. Тоді – 180 км на велосипеді в суцільну зливу та з вітром в обличчя. А після цього – 42,2 км бігу.
Такою є потрійна дистанція, яку за 10 годин і 20 хвилин здолав лучанин Олександр Редько, аби отримати статус «залізної людини».
Ironman – популярні у світі змагання для найсильніших та найвитриваліших. Далеко не кожен із тих, хто реєструється для участі, добігає до фінішу, щоб почути переможне «You are an Ironman».
Олександр Редько завоював своє «залізне» звання на початку серпня в Естонії. Деталі змагань він розповів у відеоінтерв’ю журналістці Людмилі Яворській.
– Розкажіть, що таке Ironman?
– Це чемпіонат, який виник 40 років тому. Його вигадали три спортсмени – плавець, бігун та велосипедист, щоб перевірити, хто з них швидше пройде таке потрійне випробовування. З того часу в різних країнах проводять змагання Ironman, але всі вони зводяться до одного – до світового чемпіонату, який відбувається раз на рік на Гавайських островах. Для участі в цьому етапі організатори вибирають найкращих із всіх попередніх змагань. Щоб туди потрапити, треба бути в десятці лідерів.
– Як у вас з’явилася ідея взяти участь в Ironman?
– Є такі хороші люди з Федерації триатлону Луцька – Володимир Ольховий, Богдан Климович і Віталій Рихнюк. Ми давно товаришуємо, ще задовго до того, як я взагалі зацікавився триатлоном (Триатлон – олімпійський вид спорту, який включає у себе три складові: плавання, їзду на велосипеді та біг, – ред.). Вони мене надихнули на участь в Ironman.
Спочатку – взагалі зацікавили триатлоном. Я завжди займався боротьбою і не любив бігати, плавав дуже повільно, а до велосипедистів ставився як до дуже дивних людей. Зараз сам став такою дивною людиною.
Але ідея сподобалась, ми зареєструвалися на чемпіонат IronWay, який минулого року відбувався в Харкові. Це – половина дистанції Ironman. Я пройшов її і подумав: а чого б не зробити повну?
– Ви брали участь у Чемпіонаті Ironman в Естонії. Розкажіть, як все відбувалося? Стартували з самого ранку?
– Стартували о 6:30. Спочатку попливла група професійних спортсменів, а далі, за кілька хвилин – любителі за віковими групами. Кожні 5 секунд починали заплив п’ятеро людей. Це для зручності, щоб не було скупчення.
– Де пливли?
– В озері Харку, це на заході Таллінна. В морі була дуже холодна вода, нереально було пливти, тому заплив вирішили провести в озері. Хоча і тут температура води була +15 градусів, це теж дуже холодно. Ноги просто зводило, але від адреналіну я цього не відчував.
– Заплив для вас був складним чи легким, порівнюючи з рештою завдань?
– Найлегшим. Думаю, через те, що це була перша дисципліна. Ще не було втоми, ти повний сил і амбіцій. До речі, це часта помилка, коли на цьому етапі витрачають максимум сил. Досвідчені спортсмени пливуть помірно, щоб залишити сили на велосипед і біг.
Ставив перед собою завдання – пливти 100 метрів за 2 хвилини, саме таким темпом і проплив. Загалом це вийшло 75 хвилин.
– Далі був велосипед?
– Перед цим – транзитна зона. Місце, де зберігається новий одяг і велосипед. Коли я вийшов з води, щоб попасти в транзитну зону, то зрозумів, що йде дуже сильний дощ… Поки плив, це не відчувалося.
Та найгіршим був не дощ, а вітер. Він був 9 м/с, а пориви доходили до 40. Напрям постійно змінювався. І я коли розумів, що їхати в таких умовах треба буде п’ять годин…
Найважчими були останні 15 км, вітер дув просто в обличчя. Ресурс вже був на межі, а попереду – ще 15 км боротьби зі стихією. І це ж ще не кінець, бо далі – марафон.
До речі, вже після того, як зареєструвався на Ironman в Естонію, я дізнався, що це – найважчий з усіх подібних чемпіонатів. Якраз через те, що можна зловити дуже екстремальні погодні умови. Початківці зазвичай реєструються в Іспанію, Італію. Там легші, більш пологі траси і гарна погода.
– Їхали міськими дорогами?
– Більшість дистанції – 170 км за містом, і тільки 10 км – в місті.
– П’ять годин в дорозі – це багато. Про що думали в цей час?
– Я не відволікався на роздуми. Треба було весь час контролювати показники здоров’я і руху, тому я переважно дивився на датчики велосипеда. Як працює серце, яка швидкість, відстань… Тому моя голова, мабуть, працювала також як комп’ютер. Я розумів, що попереду – марафон 42 км і тому я повинен дуже чітко все розрахувати і максимально зекономити сили.
Ще дуже важливо було контролювати харчування. В мене був прорахований графік і кожні 20 хвилин я харчувався рідкими вуглеводами, ні хвилиною пізніше. І так само кожні 20 хвилин пив воду.
Під час таких дистанцій дуже важливо не голодувати. Як тільки ти проголодався, це вже означає, що – не добіг. Їсти треба заздалегідь, організм повинен мати поживні речовини.
– Що було після велогонки? З якими емоціями переходили на останній етап?
– Було дуже важко пройти другу транзитну зону. Велосипедні черевики – специфічні, з твердою підошвою. До зони, де можна було переодягтися, треба було пройти 500 метрів. Ноги втомлені, набрякли. Їхати на велосипеді вже не можна, треба бігти. Спирався на велосипед і старався якось бігти одною ногою. Ці 500 метрів були дуже важкими.
– Як бігли марафон?
– Після десятого кілометра почало спазмувати бедро, тому біговий етап я закінчив з гіршим результатом, ніж планував. В принципі, міг показати кращий час, але я побоявся, що взагалі не добіжу. Якщо бедро спазмує, то може стати гірше.
– Як ви з цим боролися?
– Зменшив темп, випив магній і побіг далі.
Бігли ми горбами. Була рівна дорога, а був і щебінь. Було багато залізно-дорожнього покриття, бо це відбувалося в старому порту.
Коли я заходив на друге коло (а загалом забіг складався з 4 кіл по 10 км), то вже чув, як професійні спортсмени фінішували і публіка кричала їм: «You are an Ironman». Емоції – неймовірні. Сцена із фінішем була дуже гарна, освітлена, зустрічало декілька сотень людей. І коли чуєш ці вигуки, то розумієш, що останні і найтяжчі 20 км того варті.
Для «залізної» дистанції взагалі найважливіше останній кілометр. Це здається дивним, але багато хто не доходить саме цей останній кілометр.
– А чим себе мотивували, підбадьорювали?
– Пам’ятаю, на останньому колі марафону зустрів жінку, якій – під 70. І коли ти бачиш таких людей і розумієш, що вони теж пропливли 3,8 км, проїхали на велосипеді 180 км… це справді дуже мотивує.
– З яким результатом закінчили?
– 10 годин 20 хвилин. Планував пройти за 10 годин – це якась така ціль, яку часто собі ставлять перед участю в Ironman. Як правило, мало хто показує такий результат.
– А який світовий рекорд?
– Два місяці тому рекорд поставив олімпійський чемпіон з Німеччини Ян Фродено, це – 7 годин 27 хвилин. Я не знаю, як це взагалі можливо, це справді якийсь над-чоловік.
– Ми вже почули, що на фініші вітають фразою «You are an Ironman», дають медаль. А що далі? Які емоції та наслідки потім?
– Далі йдеш у пункт відпочинку та харчування. Я коли зайшов, там вже було десь сто людей. Картина – ще та! Хто не може ходити, хто лежить… Когось відливають водою, інших поять чаєм, бо самі не можуть. Дивишся на цих людей, які ще пару хвилин назад показували такі спортивні результати, а тут – як лазарет з пораненими.
Вночі не міг заснути. Закриваєш очі, а організм не спить. Йому хочеться бігти, пливти, летіти – тільки не спати. Була психологічна ейфорія від того, що зміг зробити цей чемпіонат. Плюс дуже велика фізична втома. Напустив ванну холодної води, опустив ноги на 10 хвилин і тільки після того зміг заснути.
– Розкажіть, що для вас означає ця перемога, та і загалом спорт?
– У кожної людини в житті є стреси і дуже важливо – навчитися їх утилізувати. Якщо цього не робити, стреси будуть накопичуватися і рано чи пізно почнеться депресія. Я знайшов свій спосіб знімати стрес – це спорт і триатлон. Коли я ввечері виходжу на стадіон і пробігаю дистанцію, забуваю абсолютно все. Наступний день починається з чистого листа і з свіжими думками.
В Україні багато хто думає, що стрес можна зняти алкоголем. Але на наступний день ситуація тільки погіршується і загострюється.
Вважаю, що дуже важливо популяризувати спорт серед дітей і молоді. Показувати їм, що є такий спосіб розгрузки і відпочинку, який робить нас фізично та емоційно сильнішими.
Дивіться повну версію інтерв’ю у відео:
Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА
Фото: Роман Домбровський
