На початку квітня Пенсійний фонд України повідомив на своєму сайті про те, що в першому кварталі цього року дефіцит фонду становив 7,5 млрд грн: доходи — 116,6 млрд, видатки — 124,1 млрд. Більш як третину коштів, що надійшли до фонду в лютому, було взято з держбюджету.
Як інформує agroter, в ідеалі гроші до Пенсійного фонду сплачують працюючі громадяни: за рахунок виплачуваного ними єдиного соціального внеску (ЄСВ) ми утримуємо своїх пенсіонерів. Однак у першому кварталі 2021 року дохід від ЄСВ становив 66,2 млрд грн, або на 3,3 млрд менше від очікуваного.
Три пенсійні системи
За цими цифрами стоїть очевидний висновок: солідарна пенсійна система давно на межі краху. Втім, це ні для кого не новина: ще 2004 року в Україні було ухвалено Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Згідно з ним пенсійна система України має складатися з трьох рівнів. Перший — стара добра солідарна система, коли працюючі утримують пенсіонерів за рахунок ЄСВ. Ця система, як бачимо, працює так собі. Для цього є дві основні причини. Перша — «чорна» економіка, зарплати «в конвертах», з яких ніхто нікому жодного ЄСВ не платить. Друга причина — демографічна: нація старіє, і незабаром одному працюючому доведеться утримувати кількох пенсіонерів.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 1 січня 2019 року паралельно із солідарною запускається накопичувальна пенсійна система, коли роботодавець і працівник додатково до ЄСВ роблять внески до накопичувального фонду або до недержавних пенсійних фондів. Ці гроші пускають в оборот, і для майбутнього пенсіонера це фактично інвестиції, які не лише накопичуються, а й дають дохід.
Нарешті, третій рівень — це система добровільних внесків до недержавних пенсійних фондів чи страхових компаній. Грубо кажучи, кожен вибирає собі «скарбничку», куди відкладає гроші «на старість», але на відміну від грошей, складених під матрац, вони працюють і приносять дивіденди.
Однак усі ці розумні і логічні речі, мабуть, добре працюють у країнах, де економіка стійка, законів дотримуються неухильно, банки і фонди не банкрутують, тому вигідніше працювати за правилами, а не йти в «тінь».
А тут ще нагодилася пандемія коронавірусу: малий і середній бізнес, який і так почувається не дуже затишно, вбивають безглуздими і недоладними карантинними заходами. Більшість дрібних фізичних осіб-підприємців опиняються в ситуації, описаній в анекдоті: «Як тільки зберуся розбагатіти, то труси порвуться, то цукор закінчиться».
От звідси і виходить недобір у три із гаком мільярди. Кожен удар по потенційних платниках єдиного соціального внеску — це, по суті, удар по пенсіонерах.
Стратегічно мислячі люди задумалися б про причини фінансового цейтноту в Пенсійному фонді. Але у нас в уряді працюють не стратеги, а в кращому разі тактики, в гіршому — популісти. Тому Мінсоцполітики із завидною завзятістю намагається протягнути в Раду законопроєкт, згідно з яким обов’язок утримувати пенсіонерів, що потребують догляду, цілком ляже на плечі родичів.
Необхідність утримувати пенсіонера визначає суд
Пропонований міністерством законопроєкт «Про захист майнових прав окремих категорій осіб та відшкодування витрат на догляд за такими особами» вже виносився на обговорення в жовтні-листопаді минулого року, і ось тепер, у квітні, його знову виклали на міністерському сайті все з тією ж метою — обговорити.
У принципі в Сімейному кодексі України є стаття 202, в якій сказано, що повнолітні діти повинні утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги. Є дві обов’язкові підстави для аліментів: непрацездатність і те, що матері чи батькові допомога необхідна. Аліменти можуть призначити в твердій сумі або як частину заробітку, але в кожному конкретному випадку це вирішує суд. «Ракурс» нещодавно писав про подібні справи.
Ми писали і про таку показову справу: батько залишив свого сина ще дитиною, а потім будинок престарілих, де врешті-решт опинився горе-татусь, намагався витребувати із сина кругленьку суму. Але суд вирішив, що вираховувати чверть зарплати із сина, який утримує сім’ю, буде неправильним.
Через суд зняти із себе тягар турботи про батьків можна, якщо батьки свого часу самі не платили аліментів, і виникла непогашена заборгованість, загальний розмір якої перевищує суму платежів за три роки. Сімейний кодекс пояснює, що у виняткових випадках суд усе ж може дати розпорядження про виплату сином або дочкою аліментів на батьків, але на строк не більш як три роки.
Отже, що ми маємо сьогодні? У постанові Пленуму Верховного суду від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ про батьківство, материнство і стягнення аліментів» сказано, що зобов’язання утримувати батьків — не абсолютне. Необхідні три умови, щоб таке зобов’язання виникло. Перша — кровна або юридична спорідненість батьків і дітей. Друга умова — непрацездатність батьків і третя — потреба в матеріальній допомозі. Якщо відсутня хоча б одна із цих умов, то обов’язку утримувати батьків не виникає.
Однак у міністерському законопроєкті ці умови, і так досить жорсткі, посилено ще більше.
«А відмовлятимуться — позбавимо спадщини!»
Отже, відкриваємо законопроєкт «Про захист майнових прав окремих категорій осіб та відшкодування витрат на догляд за такими особами». Головна ідея: діти зобов’язані компенсувати витрати держави, якщо батько чи матір опиниться в державному будинку для престарілих. Крім того, будь-які види соціальних послуг, що надаються людям похилого віку, теж мають оплачувати діти.
А гарантією стане… спадок: якщо спадкоємці не оплатять утримання своїх старих родичів, державна установа зможе звернутися до суду, щоб вирахувати із спадщини суму, витрачену за три роки на утримання літньої людини: «Спадкоємці зобов’язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою (фізичною чи юридичною), на утримання, догляд, лікування та поховання (в разі його організації та забезпечення такими особами) спадкодавця».
У разі відмови можна і зовсім позбутися спадщини. Отже, пропоновані зміни до Цивільного кодексу звучать так: «За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від визначеного законом обов’язку щодо утримання спадкодавця та здійснення догляду за ним, і при цьому також буде встановлено, що спадкодавець перебував на повному державному утриманні та отримував такий догляд в установі/закладі державної або комунальної форми власності, що надає соціальні послуги з догляду».
У законопроєкті є й дещо хороше. Наприклад, там прописаний дуже жорсткий контроль за опікунами недієздатних людей: опікуни фактично нічого не можуть зробити з майном підопічного без дозволу органів опіки і піклування. Це робиться для того, щоб захистити одиноких людей похилого віку від потенційних шахраїв. Але це, мабуть, єдиний плюс.
Що фактично пропонують автори? А пропонують вони зняти з держави обов’язок утримувати пенсіонерів, які потребують спеціального догляду, і перекласти фінансовий тягар на плечі родичів-спадкоємців. Для малозабезпечених сімей таке рішення фактично рівноцінне позбавленню якщо не всієї спадщини, то значної її частини.
