В Інтернеті можна знайти відеофільм про родину Скоців із села Гута-Камінська, що біля Каменя-Каширського. Цю щемливу кінострічку, що розчулює до сліз, діти подарували татові і мамі. На їхнє золоте весілля у рідну хату з’їхалися усі десятеро синів з невістками та дітьми – хто з-за океану, а хто з Києва чи райцентру.
Про це пише видання «Вісник».
«Дякуємо, Боже, що народилися у цій сім’ї»
Такими словами починається документальний фільм, який створили телевізійники з Києва. Батьки у вишиванках, про які подбали діти саме до цієї ювілейної дати, зустрічали гостей, невістки співали пісні, сини з тремтінням у голосі згадували дитинство.
– Ви завжди знаходили час для нас, ніколи не казали, що втомилися. Тата з роботи ми чекали з нетерпінням, бо приносив пригорщу цукерок. У вас завжди на обличчі була усмішка.
Від цих вдячних слів тато з мамою розчулено втирали сльози радості. Десятьох синів виростили Марія та Зіновій Скоці. П’ятеро із сім’ями живуть в Україні, п’ятеро – у США. Ті, що за океаном, кожну п’ятницю зустрічаються разом – то родинний день. Зізнаються, що поки холостякували, то мали один рахунок, куди скидали зароблені гроші. Кожного підтримували у бізнесі, у будівництві осель і віддавали для цього навіть свої весільні гроші!
– Хлопці наші трудящі, кажуть, щоб ми не тримали хазяйства, бо все нам куплять, – у скромних словах Марії Андріївни звучить велика гордість за таких чуйних синів. – Батькові на 70 літ машину подарили, вже й на нову поміняли, трактора купили. Прошу їх: дітки, не тратьтеся. А вони шкодують нас: ще малими і прали, і білили, і порядок вдома тримали, бо дочок не маємо.
– Тішуся, що мої хлопці в руках не тримають ні шприців, ні пляшки, – каже батько.
Усі невістки звуть мамою і татом
Коли сини придивлялися собі дівчат, батьки щовечора молилися: щоб стала рідною. До речі, вибирали собі наречених саме з віруючих, бо самі виросли в такій сім’ї. Пішли онуки – мама летіла навіть за океан їх глядіти. Тому вийшло, що у кожної невістки довелося пожити: у кого місяць, а в кого й три. І ніде не відчувала, що зайва.
– Називають Вас мамою? – цікавлюся.
– Чом ні? – дивується Марія Андріївна. – Усі десять дівчат. А я їх – «моя Люба», «моя Люда». Поки увечері не одмітяться, не ляжуть спати. На прощання кажуть: «Мамочко, ми вас любимо». Одна до одної ходять, помагають. Не чула, щоб сварилися, може, де посперечаються між собою, але не при мені.
– Ніколи мама котрусь не виділяє, старається усім догодити, – каже Люба, яка зі свекрами прожила тринадцять років. До речі, її сестра Світлана теж вийшла заміж за одного з братів Скоців. – Деякий час нас, невісток, у хаті було дві, та ми не конфліктували. Бувало, коли на свята збиралися, на кухні нас п’ятеро хазяйнувало! Разом і пісню затягуємо. Тато каже: «Бог дарував хороших невісток. Людські сваряться, а наші співають!»
– На золоте весілля навезли подарунків багато! – з радістю згадує мама. – Усю посуду поміняли, купили морозильну камеру, навіть гардероб мені і батькові новий справили. Хату помазали, дров привезли, нарубали.
Та найціннішим подарунком для батьків на 50-літній ювілей подружнього життя став 50-й онучок! До речі, першу онучку Скоців назвали на честь бабусі – Марійкою, а сорокового онука – на честь дідуся, Зіновієм.
– Так добре, як вони приїдуть, побудуть коло нас, – тремтячим від хвилювання голосом каже Марія Андріївна. – Але ми знаємо: мусять повертатися додому, бо там їхні дружини і дітки. Коли приїжджають – тішимося, коли їдуть – плачемо…
Олена ПАВЛЮК.
