Боратинська громада, що біля Луцька, уже два роки просуває перевагу компостування органічного сміття над спалюванням. Дерев’яні ящики для трави, листя і харчових відходів тут ставлять біля шкіл, садочків, на подвір’ях селян.
А щоб масштабувати проєкт і переконати скептиків, жителька села Мстишин Ольга Сергійчук вирішила створити канал на Youtube. У головній ролі – її 8-річний син Матвій, який власним прикладом показує: компостування доступне навіть дітям, пише Перший.
Компостери – школам і садочкам
Реалізацію проєкту «Екогромада: шлях змін» у Боратинській громаді розпочали у 2019 році. Ініціатива прийшла від луцьких активістів Наталії Гуркіної та Сергія Качкала. Наталія розповідає, що тоді пропонували долучитися багатьом громадам Луцького району, але відгукнулась саме Боратинська.
Проєктний менеджер громади Анатолій Левчук запевняє: це не випадковість. Мовляв, і до цього сільська рада впроваджувала екологічні ініціативи, зокрема проєкт «Сортую сміття, бо ціную громаду». Тоді вдалося отримати більш ніж 200 тисяч гривень гранту на встановлення контейнерів для роздільного збору сміття.
Компостування ж стало продовженням ідеї раціонального поводження з відходами.
Спочатку зібрали на нараду представників шкіл і садочків, де запропонували їм допомогу в облаштуванні компостерів. Відгукнулося п’ять закладів. Тож сільська рада виділила до 5 тисяч гривень на матеріали (дошки, шурупи, плівку), а також виготовлення листівок про шкоду спалювання і користь компостування.
Попри сприяння сільської ради, Наталія Гуркіна переконує, що проєкт демократичний і не має керівника. Хтось робить компостери, а хтось – поширює інформацію про їхню користь.
«Просто кожен займається тим, що може на своєму місці», – пояснює жінка.
Волонтер Сергій Качкало розробив модель компостера, який легко змайструвати в домашніх умовах. Фактично це ящик, збитий із дощок, оброблених лляною олією, аби вода не псувала деревину. На дно кладеться плівка (для збереження вологи), насипається трохи ґрунту і запускаються звичайні дощові хробаки.
«Теоретично потрібно використовувати каліфорнійські, але вони не переживають нашу зиму. Тому українські навіть кращі. Ми їх просто шукаємо в ґрунті, як рибалки», – каже місцева вчителька біології Ольга Сергійчук.
Згодом школи і садочки поставили у себе ще кілька додаткових компостерів. Також долучилися вісім родин у Боратинській громаді.
Чому спалювання трави – не найкраща ідея
Навесні, коли підходить час сільськогосподарських робіт, а також восени, коли ці ж роботи закінчуються, вулиці затягує їдким димом. Люди палять залишки рослинності на власних городах, полях і лугах, де випасають худобу. За 5 місяців 2021 року на Волині зафіксували 82 такі пожежі на площі понад 97 гектарів, – каже речник управління Державної служби з надзвичайних ситуацій на Волині Володимир Нестеров. Окрім того, що спалювання рослинності незаконне (штрафи варіюються від 3060 до 6120 гривень для фізичних осіб), це ще й небезпечно.
Так, є випадки, коли палії втрачали свідомість, гинули від диму, вогонь перекидався на будівлі. Пожежі шкодять родючості ґрунту, вбивають птахів і дрібних тварин, – пояснює представник ДСНС.
В Центрі громадського здоров’я України також наголошують, що дим від спалювання сухої рослинності шкодить здоров’ю. До його складу входять пил, оксиди азоту (NO), важкі метали, канцерогенні сполуки бенз(а)піренів та чадний газ (СО). Одна тонна тліючого листя прирівнюється до 30 кг чадного газу.
Дим викликає подразнення очей, носа, труднощі з диханням, кашель та головний біль. Може провокувати серцево-судинні та онкологічні хвороби, алергії.
До відповідальності цього року на Волині притягнули лише сім людей, які спричинили пожежі. Ще 73 паліїв рослинності вдалося покарати під час рейдів вогнеборців.
«Першим підписником був тато»
Однією з перших відгукнулася на пропозицію зробити компостер вчителька біології мстишинської школи Ольга Сергійчук. До цього, кілька років тому, вона зацікавилась органічним землеробством. Тоді разом із чоловіком облаштувала біля дому грядки, використавши рештки з компостної ями.
«Для мене це не просто професія, а й хобі. Цікаво було спробувати виростити щось без «хімії», – каже жінка.
Коли ж розпочався проєкт «Екогромада…», виникла ідея пропагувати компостування. Спершу школярі створили команду і ходили селом, пропонували людям долучатися. Двом сім’ям допомогли зробити компостери, ще дві – змайстрували їх самостійно.
Водночас не всі реагували позитивно. «Були такі, що, навіть не вітаючись, вказували на двері», – пригадує Ольга.
Рік тому з’явилася ідея створити ютюб-канал «Компостування з Матвієм Сергійчуком». Вирішили, що так більше шансів знайти зацікавлених. Не лише у Боратинській громаді.
«Разом з Наталією Гуркіною подумали, що вести канал повинна дитина, щоб показати: компостування – це просто і доступно усім. Якщо це можуть зробити діти, то чому не можуть дорослі? На той час Матвію ще не було семи років, але він погодився», – каже Ольга Сергійчук.
Спершу відео були «сирими», – зізнається жінка. Хлопчику знадобився час, щоб перестати боятися камери. У сценарії прописували кожну репліку, але згодом юний блогер адаптувався і почав імпровізувати. Тепер зйомка одно-двохвилинного відео займає в середньому пів години. Монтаж – ще приблизно годину.
«Стараємось знімати під вечір, щоб сонце було менш яскраве. А в цей час сусіди починають косити траву. Шум дуже заважає. Ще буває, що кіт прибіжить, пес загавкає. Максимально, мабуть, було 20 дублів за раз», – розповідає співавторка.
Знімає Ольга Сергійчук на власний смартфон, а монтує відео на ноутбуці в програмі Movie Maker – на купівлю нової техніки і програмного забезпечення нічого не витратили. Основам монтажу жінка вчилась раніше, коли робила аматорські відео з сімейних свят.
У відео Матвій розповідає, як побудувати компостер, що у нього можна складати, де взяти хробаків і для чого вони, що відбувається з компостером у різні пори року.
«Ці відео – для новачків, людей, які чули про існування компостера, але не знають, як його зробити і далі з ним жити. Спочатку думали, що за кілька тижнів знімемо все, що знаємо, і більше не матимемо ідей. Але теми знаходять нас самі – не думаю, що їх можна вичерпати. Знімаємо, якщо не про сам компостер, то куди використовується компост, як ми садимо помідори, підживлюючи ним, як вони ростуть, як ми збираємо плоди…» – каже Ольга Сергійчук.
І Ольга, і Матвій працюють над каналом швидше інтуїтивно. Викроїти час на додаткове навчання, пошук інформації про ведення блогу вони не можуть. Але й мети робити це професійно немає.
«Можливо, відео десь недосконалі. Можливо, хто з них сміється, хтось не розуміє. Люди різні є. Для мене ж головне, щоб дитина розвивалась, вчилась формулювати свою думку і росла з любов’ю до природи. Зрештою, робила щось корисне», – розповідає жінка.
Щодо негативних відгуків, то вони трапляються. Деякі діти, хоч і хочуть також стати блогерами, але не розуміють, чому така «дивна» тема. Один однокласник навіть нецензурно висловлювався щодо цього.
«Я до нього не огризався, а просто сказав: «Це твої думки, а в мене є свої», – розповідає Матвій.
Наразі на каналі – 52 підписники, 12 відео тривалістю 1-3 хвилини і майже 2 тисячі переглядів в сумі.
«Першим підписником був тато», – з гордістю каже хлопчик.
Матвій та його мама мають своїх послідовників
Поширюють ролики друзі і знайомі у соцмережах. Також для цього використовують групу «Екогромада» у Фейсбуці. Окрім робіт Матвія, там публікують короткі відео, на яких відомі мешканці громади, екоактивісти закликають підписатися на канал. Це була ідея Наталії Гуркіної.
Ролики з каналу Матвія Сергійчука побачили представники Новопсковської громади Луганської області. Тепер вони поширюють дописи зі сторінки «Екогромади» і думають, як запровадити компостування у себе, – розповідає активістка.
Жителька села Мстишин Марія Клецька – одна з тих, хто послідував прикладу Ольги Сергійчук і встановив компостер на власному подвір’ї.
«До цього, зізнаюся, ми з чоловіком «грішили» – щось спалювали, щось більше – гілки, наприклад, вивозили на звалище за селом. Але тепер я точно не повернуся до цього. Компостування набагато краще», – розповідає жінка.
Рік тому компостер їй допомогла зробити команда мстишинських школярів. Матеріали не коштували дорого, – запевняє вона. Більшість вдалося відшукати у власному господарстві. Складно було лише знайти місце на подвір’ї, де він нікому не заважатиме і де на компостер не потраплятимуть прямі сонячні промені.
«Цієї весни я вже розвантажила компост і використала його при посадці помідорів, перцю, баклажанів. Частину грядок удобрила, а частину залишила без нічого – матиму можливість порівняти ефект», – каже Марія.
Наразі вона агітує сусідів долучатись, а також планує поставити компостер біля медпункту, в якому працює медсестрою.
Також досвідом Сергійчуків скористався тепер уже учень восьмого класу мстишинської школи Павло Демчук. Він самостійно змайстрував вдома компостер, а тоді сказав батькам: «Здогадайтесь, що це».
«Я їм все пояснив, і тепер ми складаємо туди обрізки овочів, зілля, бур’яни з городу. Недавно ми його вперше розвантажили і використали компост на грядках», – каже школяр.
Як зробити компостер. Досвід Матвія і його мами
Компостери роблять по-різному. У Боратинській громаді обрали варіант, який не потребує великих витрат матеріалів і часу. Дошки (необов’язково нові) потрібно обробити лляною олією або оліфою для захисту від вологи. А далі – з допомогою шурупів зробити ящик. Розмір залежить від потреб. На подвір’ї мстишинської школи компостер має приблизно 1,5 метра заввишки і 0,8 у ширину, довжину. Цього вистачає, щоб пів року складати туди усі відходи з кухні, а також грядок, квітників.
На дно потрібно покласти плівку, щоб волога не втрачалася, трохи ґрунту і можна запускати хробаків. Щонайменше 15, а краще – 30-50.
«Компостер здається невеликим, але ще не було такого, щоб щось не влізло. Я навіть не думала, що в нього стільки поміститься», – каже Ольга.
Ящик потрібно поставити у затінку, бо під прямими сонячними променями некомфортно хробакам – можуть помирати. Іноді компостер накривають зверху картоном, щоб волога не випаровувалась надто швидко. У суху погоду його раз в тиждень треба підливати – достатньо 2-3 відра. А от у дощ це не рекомендується.
Кидати всередину можна рослинні відходи і яєчну шкарлупу, – каже Ольга Сергійчук. Натомість не треба жир, кістки та миючі засоби. На відміну від компостних ям (куди часто додають послід тварин), компостер не має вираженого смороду. Максимум може давати легкий запах тлілого листя.
«Якось закинули діти хвою і потрамбували ногами. Виявилось, що так не можна – хвоя тільки колір втратила, але не перегнила. Але нічого – ми ще вчимося», – розповідає вчителька.
Компост повинен сам осідати. Бо чим більше його втрамбуєш, тим важче буде хробакам. Щоб усі відходи компостувались і їх можна було використовувати як добриво, потрібно мінімум 6-8 місяців, а краще – рік. Прискорити процес рекомендують додаванням мікробіологічних препаратів.
Навесні компостер вперше розвантажили і його вміст використали на експериментальних грядках біля школи, де вирощують помідори, редиску, руколу, квасолю, салат, кабачок, чорнобривці. Так діти на практиці зможуть переконатися, як працює добриво.
«Моя ціль – привести дітей до землі. Щоб вони бачили, як ростуть рослини, звідки беруться овочі, фрукти. Коли ми проводимо досліди, розглядаємо листочки під мікроскопом, компостуємо, діти стають зовсім іншими – допитливими, ініціативними. Я кажу, що потрібно прийти допомогти, а вони одне за одним: «Я прийду», «Я прийду».
Текст: Віта Сахнік
Фото: Ірина Кабанова
