Надворі узялися добрячі морози, сніг чи лід для когось можуть бути гарною розвагою, але лише тоді, коли є можливість повернутися у теплий дім. Саме взимку люди, у яких немає постійного житла, відчувають усю гіркоту долі. На жаль, щороку в Україні замерзає декілька десятків людей. Тож, аби врятувати безхатькам життя, на Волині традиційно запрацювали пункти обігріву.
Щоб вкотре нагадати про такі заклади та розповісти про тих, кого спіткало лихо, журналісти Інформаційного агентства ВолиньPost відвідали одне із таких місць у Луцьку на вулиці Станіславського, 15 а (мікрорайон ДПЗ).
Розміщений центр допомоги від фонду «Преображення» на території церкви «Фіміам». На вході нас зустрів черговий волонтер Олександр Вакалюк, який і провів «екскурсію».
Невеличка добудова має кілька кімнат та санвузол. Тут є можливість не лише прийняти душ та переночувати, а й отримати чисті одяг і взуття, поспілкуватися на духовно-соціальні теми і перекусити. Якогось сталого меню тут немає. Загалом у приміщенні «Фіміаму» є їдальня, тож їжу готують там. До прикладу, на момент нашої зустрічі, на поличці холодильника стояла картопля пюре з котлетами. Волонтер каже: годують по-різному, інколи це гарячий супчик, а інколи вермішель швидкого приготування (нещодавно ящик «Мівіни» закупили). І зізнається: раніше держава допомагала, то було легше, а зараз усе своїми силами. Хтось принесе хліба і компоту, хтось – банку із соліннями.
Прийти у пункт обігріву може кожен, хто потребує, але для цього слід дотримуватися певних правил, як мінімум – людина повинна бути твереза. І це дійсно перевірять, бо у пункті є алкотестер. До того ж, треба мати довідку з інфекційної лікарні.
До слова, центр при церкві «Фіміам» – це чи не єдине місце для безхатьків у Луцьку з можливістю нічного перебування.
«Якщо людина хоче далі рухатись, вилазити з цієї ями, то обов’язково допоможемо! З документами теж можемо виручити. У нас є юрист, який працює з цими людьми, за потреби встановлює особу, якщо паспорт, для прикладу, втрачений. Індивідуальний підхід до кожного. Можемо й роботу знайти, є і такий варіант. Аби тільки людина справді цього прагнула», — зазначає волонтер Олександр Вакалюк.
Зазвичай застати знедолених у пункті обігріву можна з 17 години. В середньому за ніч тут перебуває 8 людей. І в кожного різна ситуація: в когось згоріло житло, а когось обманула і лишила без квартири дружина.
Пан Віктор про себе каже, що він – місцева знаменитість, тільки от живе відомий безпритульний із автостанції зовсім не як зірка, хоч має двох доньок і сина. Без постійного місця проживання – вже 4 роки.
«Бо я довірливий і дурний», – зітхає безхатько.
І розповідає: через невдалий шлюб лишився без житла. Перша жінка залишила колишнього без помешкання. Але сподівався, що доля таки посміхнеться йому. Так майже і сталося.
«Приїхав до брата в Копачівку і зустрів своє перше кохання. Вона якраз з чоловіком своїм розійшлася. Але вона мене потім кинула, бо вибрала доньку і зятя. Я жив з ними тут в одному дворі. У такому «хлівчику» маленькому. Я його утеплив, поставив телевізор, зробив усе на світі! Синочок до мене прибігав. Приїжджав до нього днями», — каже знедолений.
На питання, що робитиме далі, відповідає: проконсультувався з юристом і зрозумів, що має право на житло, адже воно спільно нажите. Та як правильно вчинити, каже, треба добре обмізкувати. Або знову на автостанцію…
Сусід по кімнаті – 38-річний Андрій – корінний лучанин. Опинився в такому становищі, бо, каже, не слухав Бога, але все усвідомив і покаявся.
«Якби я просив Бога – він би мене направив і повів, але я був далекий від того раніше», – каже Андрій.
У чоловіка була дружина, з якою розійшлися, два сини. Але із дитинства складалось усе не зовсім добре.
«Коли батько залишив сім’ю, мені було 4 роки, а старшому брату – 14. Він для мене був справжнім авторитетом та взірцем для наслідування. У 17 років той потрапив у тюрму. Я ж дивився на те, як його люди поважають та і як він живе загалом – і пішов його слідами. Перший термін отримав у 17 років. І звільнився от в 2021 році (це вже шостий раз сидів)», – розповідає безхатько.
Опалювальний сезон завершиться і залишитись він тут не зможе. Проте майбутнє вже трохи спланував. Чоловік, до того ж, має інвалідність 3 групи через ДЦП. Але раніше працював сторожем, отримував 3 тисячі гривень зарплати і 2 тисячі – пенсії. На цей кошт знімав житло і купував продукти. Цього разу, впевнений, тим паче все вийде, бо тепер він – із Богом у серці.
Під час нашого візиту нам поталанило зустріти 19-річного студента Романа Куціля, який прийшов провідати безхатьків. Мешкає у цьому районі, тож про пункт обігріву знав. Історії безхатьків настільки розчулили хлопця, що той пішов до магазину і повернувся з величезними торбами. Приніс, каже, все найнеобхідніше: продукти та засоби для прання.
«Я роблю це від щирого серця… Хтозна, що станеться зі мною завтра. Хлопцям вірю, тож сподіваюсь, що згодом у них все налагодиться», – зазначив Роман.
Фотографувався неохоче, бо, каже, не хоче вихвалятися. Але на наше переконання про хороший приклад для молоді – погодився. І додає: робити добро таки приємно!
Ми ж закликаємо кожного: якщо бачите на вулиці людину, що мерзне й не має домівки, запитайте, чи знає вона про можливість зігрітися у пунктах обігріву та за потреби проведіть її.
Ольга ВОЗНЯК
